Глибоко в покинутій шахті в Крушних горах (раніше Рудні гори – ред.) на північному заході Чехії радіаційний вимірювач Якуба Крістека сильно потріскує, коли чоловік піднімає камінь розміром з кулак. «Уранова руда», – каже Крістек, вказуючи на цятки зелених мінералів, що виблискують у світлі його налобного ліхтаря, перш ніж Якуб поверне камінь на місце.
Крістек – один із небагатьох мінералогів-аматорів, який в пошуках рідкісних мінералів, виявив низку секретних шахт, що сягають часів невгамовної спраги Радянського Союзу до урану на початку гонки ядерних озброєнь.
Після того, як Америка зруйнувала японську Хіросіму ядерною бомбою в серпні 1945 року, радянське керівництво визначило уран як «найважливішу стратегічну сировину» нової ери. У листопаді того ж року Радянський Союз підписав секретну угоду з Чехословаччиною про масове розширення видобутку «руд і концентратів, що містять радій та інші радіоактивні елементи» в багатих на мінерали горах Чеського масиву.
Радянсько-чехословацьке підприємство з видобутку урану розпочалося з того, що Кремль надіслав радників і тонни їжі на підтримку чехословацьких шахтарів. Але після того, як у 1948 році в Празі захопили владу ліві, яких підтримував Радянський Союз, сталінський Кремль отримав повну свободу дій. Чехословацькі шахтарі, яким щедро платили за видобуток урану, незабаром стали поступатися чисельністю засудженим злочинцям і політичним дисидентам, яких змушували робити те саме.
Томаш Боуска є засновником організації Politicti vezni («Політичні в’язні» – ред.), яка зберігає пам'ять чеських політичних в'язнів. Він розповів Радіо Свобода, що на тлі «уранової лихоманки» в Радянському Союзі історичне шахтарське місто Яхимов було закрите для будь-кого без офіційного дозволу на в'їзд, а потім «через рік після приходу комуністів до влади (у 1948 році) вони перетворили його на справжню колонію ГУЛАГу».
Десятки тисяч в'язнів були відправлені до шахт Яхимова, де вони працювали серед хмар радіоактивного пилу. «Там не було вентиляції і у нас не було респіраторів чи масок, – згадував один з тих, хто вижив, – тому ми щодня були сірими або червоними, залежно від уранової руди, яку переробляли».
Кілька колишніх в'язнів описували сумнозвісні «російські автобуси», які ілюструють умови таборів. Перед зміною в шахтах сотні в'язнів збиралися на подвір'ї в'язниці, а потім, як описує один із тих, хто вижив: «Нам доводилося зближуватися так, щоб торкатися стегнами та тілами один одного. Потім (охоронці) обходили довкола нас зі сталевим канатом товщиною близько 5 міліметрів і замикали його на замок». І ця маса чоловіків потім човгала, як один, до входу в шахту.
В'язні використовували ручні інструменти, а також вибухівку для того, щоб витягувати шматки радіоактивної руди. У шахті в Крушних горах Якуб Крістек вказує на бетонний сейф, де, за його словами, зберігалися детонатори, «щоб в'язні не мали до них доступу». Насильство в шахтах було звичним явищем, і деякі в'язні згадують, як грабували шахтарів, яким платили за їхні партії радіоактивної руди, щоб виконати щоденні норми.
Для Крістека дослідження уранових шахт часів Холодної війни – це радше розкриття радянської інфраструктури, ніж унікальних умов усередині. Радіоактивні підземні печери можуть створити нові мінерали протягом кількох десятиліть.
Якуб Крістек, який опублікував чотири наукові статті про свої відкриття мінералів й очікує підтвердження інших за допомогою лабораторних досліджень, не з чуток знає про небезпеку покинутих шахт. Одна з них ледь не розчавила його, коли він був підлітком.
«Я був сам і копав, щоб дістатися до старої шахти, і вхід обвалився на мене, – згадує Крістек. – Моя голова та одна рука були вільні, тому я зміг вилізти сам, але це було справді страшно». Сьогодні він сам – батько і лише зрідка ризикує вирушити в самостійні експедиції. «Цей простір і тиша видаються мені моторошними, – каже чоловік. – Іноді я співаю вголос, коли я там, внизу».
Мінералогічна сфера в Чеській Республіці невелика та тісно пов'язана, але Якуб Крістек каже, що відомі випадки, коли деякі кримінальні елементи працюють під землею. «Люди буквально видобувають корисні копалини в деяких покинутих шахтах і дуже вороже налаштовані до інших груп». В історичному шахтарському місті Крупка на північному заході країни, каже Крістек, «там все ще було велике родовище олова, і ці (нелегальні шахтарі) видобували його».
Невідомо, чи уран видобувається незаконно, але Крістек каже, що враховуючи величезні вимоги до переробки радіоактивного матеріалу, це дуже малоймовірно.
Віднайдення входів до шахт, які в деяких випадках нагадують нори великих тварин, досягається завдяки поєднанню вивчення карт та історичних аерофотознімків, а також знань, переданих від колишніх шахтарів.
На початку 1960-х років більшість трудових таборів навколо уранових копалень Чехословаччини закрили, потім знесли, чимало шахт закрили. Після закінчення правління Сталіна Кремль зрозумів, що примусова праця не має економічного сенсу. В'язнів потрібно було утримувати, годувати та охороняти цілодобово, і вони були менш мотивовані, ніж оплачувані робітники.
У шахтах, покинутих у 1960-х роках, дерев'яні опори давно згнили. У деяких частинах шахт можна побачити обвали даху, що робить їхнє дослідження сьогодні справжнім викликом навіть для досвідчених дослідників.
«Обвал – це найгірше, бо з цим нічого не вдієш», – каже Якуб Крістек, маючи на увазі одного чехословацького дослідника, на якого обвалилося каміння в шахті в Яхимові. Його тіло так і не знайшли.
Крістек каже, що радий, що зміг дослідити так багато історичних місць, поки вони ще доступні. «Чим більше часу минає, тим більше цих шахт завалиться та буде втрачено назавжди».
