Зараз увага цілого світу прикута до Покровська на Донеччині – чи втримають його українські військові. Але з Покровськом пов’язана і сторінка музичної історії України – адже там жив і творив на початку 20-го століття український композитор Микола Леонтович. Він – автор відомого «Щедрика», який перекладений багатьма мовами, але всесвітньовідомою є англомовна версія під назвою Carol of the Bells («Колядка дзвонів»).

Як доля закинула Леонтовича до Покровська?

Микола Леонтович (1877–1921) народився на Вінниччині – тодішній Подільській губернії Російської імперії. Але в Покровську жив з 1904-го до 1908 року.

«Він був вчителем музики в школах. У нього виникли якісь непорозуміння в Тульчині, на Вінниччині, зі своїм керівництвом жіночої парафіяльної гімназії, де він працював. І от якось так довелося йому шукати місце роботи деінде», – розповідає в інтерв’ю Тіна Пересунько, дослідниця історії «Щедрика», засновниця Інституту Леонтовича.

«І от опинився він в Покровську – це така була вузлова залізнична станція в Російській імперії. Ми ж розуміємо, що тоді української незалежності не було. І на цій вузловій станції була школа залізничників. І от він там працював в цій школі і навіть створив такий перший робітничий хор із дітей і також з працівників залізничної станції», – пояснює Пересунько.

За її словами, хоч і поширена версія, особливо пропагована останніми роками, що «Щедрик» писався в Покровську, однак достеменно відомо, що в тому місті Микола Леонтович написав свій другий за відомістю твір – «Дударик».

З іншого боку, музичні довідники вказують, що існує кілька версій «Щедрика» і що над цією композицією Леонтович працював усе своє життя, перероблюючи і доповнюючи. Саме друга редакція «Щедрика» написана у 1906–1908 роках – а це якраз роки життя Леонтовича у Покровську.

«Тоді, в часи Першої російської революції, Леонтович виступав активно за повалення Російської імперії, російського самодержавства і навіть його тоді жандармерія переслідувала за участь в різних акціях. Ну, переважно він як композитор, як диригент керував хором, який підтримував всі революційні страйки в Покровську», – розвідає Пересунько.

Вона нагадує, що хор під орудою Леонтовича виконав у Покровську в часи Першої російської революції французьку революційну «Марсельєзу».

Ще палкіше підтримав Леонтович Українську національну революцію 1917-1921 років і в Києві працював в Міністерстві культури Української Народної Республіки.

Більшовики не пробачили проукраїнську діяльність Леонтовичу і його в словесній перепалці застрелив чекіст у 1921 році, бо композитор вважав, що більшовики експлуатують Україну.

Пам’ятник

У центрі Покровська вже в незалежній Україні встановили пам’ятник Миколі Леонтовичу.

Також в будівлі, де розташовувався Залізничний музичний коледж, місцева влада ще перед повномасштабним вторгненням Росії оголосила про плани створення там Музею Леонтовича.

Саме в тій будівлі і працював композитор вчителем музики для покровських дітей, серед яких чимало були дітьми залізничників.

Також була порівняно нещодавно встановлена меморіальна дошка-барельєф Леонтовичу на місцевому залізничному вокзалі.

Коли бойові дії в цій великій війні підходили все ближче до Покровська, – а російські війська хочуть взяти Покровськ вже 21 місяць – дошку з барельєфом демонтували і евакуювали. Також вивезли особисті речі і артефакти з Покровського історичного музею.

Евакуювали і пам’ятник Леонтовичу – його тимчасово перенесли до Тульчина у Вінницькій області, з яким був пов’язаний Леонтович.

«Правильно, що ми всі наші культурні пам'ятки намагаємося зберегти. Тим більше можна уявити, як можуть повестися російські окупанти з пам'ятками наших діячів і героїв», – каже Тіна Пересунько, нагадуючи, що, наприклад, коли денікінська армія окупувала Київ у 1919 році в часи УНР, то окупанти одразу знесли пам'ятник Тарасові Шевченку.

«На жаль, вони паплюжать наші пам'ятники. Звичайно, це неприпустимо було би допустити, щоби пам'ятник Миколі Леонтовичу було спаплюжено на очах України і всього світу. Тому я вважаю, що добре, що вивезли, але ж Покровськ досі тримається», – додає вона.

Місцеві жителі кажуть, що раніше, особливо в радянські часи, ім’я Леонтовича і його зв’язок з Покровськом не афішувався.

«Ми коли в школі вчились, то нам ніколи не говорили і ми не знали, хто це, це зараз про це говорять», – розповіла літня жінка Валентина Радіо Свобода наприкінці минулого року, проходячи повз зруйновані будинки в центрі міста, яке до російської повномасштабної агресії нараховувало 60 тисяч жителів.

Продавчиня у маленькій крамниці Світлана тоді ж розповіла: «Знаю, що це композитор. У нас музична школа названа на його честь. Усі знають про «Щедрик». Знаю, що це наш «Щедрик», знаю і співаю».

«Щедрик» як Caroll of the Bells

У 2022 році місцева влада в Покровську відзначила 100 років турне капели Олександра Кошиця і її виступу в Карнегі-хол в Нью-Йорку. То було турне Української Республіканської Капели, створеної з ініціативи Симона Петлюри для культурної дипломатії УНР.

Рівно через 100 років 4 грудня 2022 року на сцені Карнегі-холу, одного з найпрестижніших концертних залів світу, знову пролунав «Щедрик» у виконанні хорових колективів України та США.

Для участі у концерті з Києва спеціально прилетів дитячий хор «Щедрик». Також на сцені виступав український хор «Думка» з Нью-Йорка.

Ведучими були відома голлівудська акторка Віра Фарміга та культовий режисер Мартін Скорсезе.

В Україні навіть зняли документальний фільм «Щедрик» проти «русского мира» про історію композиції і турне хору понад століття тому.

Також зняли і художній фільм «Щедрик», де три героїні – українка, полька та єврейка – страждають від радянського та нацистського тоталітарних режимів, які змінюють одне одного, а українська дівчина ще й поплатилася за те, що заспівала «Щедрик» на сцені радянського притулку для дітей…

Треба сказати що Carol of the Bells лунав у багатьох фільмах, відомих на цілий світ – включно з «Сам удома», в одному з епізодів якого знявся і тодішній нью-йоркський бізнесмен, а нині президент США Дональд Трамп, який зараз хоче покласти край війні Росії проти України.

Битва за своє

Але останніми кількома тижнями світ знову спостерігає за Покровськом, де ведуться запеклі бої між українськими захисниками міста та російськими військами, які обходять місто і хочуть взяти його з боків, а передові штурмові групи були помічені в Покровську ще в липні.

У культурно-мистецькому середовищі України теж уважно стежать за ситуацією в Покровську.

«Не знаю, не хочеться там фантазувати, але хочеться вірити, що от пам'ять про Миколу Леонтовича, можливо, якось теж оберігає, надихає наших воїнів тримати позиції. І тому треба пам'ятати, що там мешкав наш композитор. Треба пам'ятати про його громадянську позицію тих часів, тих років, коли він там жив. А це були антиімперські позиції і Леонтович підтримував свободу», – каже в інтерв’ю Тіна Пересунько.

Кирило Стеценко, дід якого (теж Кирило) був відомим українським композитором і теж, як і Леонтович, підтримував українську ідею і творив в часи УНР, називає нинішню війну Росії проти України «війною за нашу національну ідентичність», а культуру – «стрижнем» цієї ідентичності.

«І українці, лише отримавши такі от жорстокі випробовування, починають все більше і більше усвідомлювати, наскільки важливо бути собою, наскільки важливо знати своє минуле і наскільки важливо зберігати і мову, і культуру, і все, що пов'язано з нашою ідентичністю. Це все закодовано найбільшою мірою в нашому мистецтві, в нашій культурі. Це, власне кажучи, ДНК нації», – каже скрипаль і музичний продюсер в інтерв’ю Радіо Свобода.

Навіть якщо б Покровськ українські сили здали, вірять співрозмовники Радіо Свобода, то Україна все одно рано чи пізно повернеться на свій Донбас і поверне пам’ятник Миколі Леонтовичу до Покровська – і в тому місті знову залунають і «Щедрик», і «Дударик».

«Леонтович – один із тих, хто дуже багато приклався до того, щоби українці не тільки знали самі про себе, про свої унікальні народні мелодії, – каже Кирило Стеценко. – А, зокрема, завдяки «Щедрику» українське пізнали в усьому світі – і це стало візитною карткою України. Леонтович не просто зробив обробку народної щедрівки, а перетворив її на шедевр».