– В Україні історію на найвищому рівні згадують переважно напередодні виборів, спекуляція на гострих історичних моментах дуже поширена. Як у Литві з цим? Чи вдаються політики до маніпуляцій із історією заради рейтингів?
– Я не сказав би, що ніхто не намагається маніпулювати, але можливостей для такого прийому у політиків не так багато. У Литві є кілька дискурсів, в контексті яких і розвиваються дискусії про історію Литви. Перший я б назвав етнонаціональним, в його основі – інтерпретація поглядів про «славетну тисячолітню Литву», про литовський етнос, який склав основу майбутньої імперії, про литовську мову. Інший дискурс – це ліберальна інтерпретація історичних подій. Насправді проблема всіх пострадянських республік, розташованих між Балтійським і Чорним морями, в тому, що всі ці депортації, репатріації, всі ці зміни кордонів заклали основу для того, що нині ми маємо таку собі незавершену ідентичність. І саме з цієї причини ми ведемося на спекуляції, до яких вдаються політики в цьому плані, коли приходять і запевняють нас, що саме вони розкажуть усю правду про те, хто ми є насправді.
– За нового керівництва Міністерства освіти й науки України на державному рівні дуже багато почали говорити про потребу у виробленні спільного з Росією підходу до деяких історичних періодів. Чи це в принципі можливо — виробити спільний підхід до історії, особливо без шкоди для однієї зі сторін?
– Ні, думаю, без шкоди неможливо. У створенні спільного підходу завжди шкоди зазнає та сторона, яка у цьому процесі є слабшим гравцем. Але, погодьтеся, якщо ви ототожнюєте свою пам’ять із чиєюсь, то ви втрачаєте власну пам’ять і власні спогади. Проблема в тому, що немає розуміння того, що у різних націй і різних країн свої погляди на одні й ті самі події, і ці погляди треба вміти вислухати. Неможливо створити спільний підхід. Навіть втілюючи якийсь офіційний погляд у підручники, ви не можете сказати мільйонам школярів, мовляв, ось, це правда, і ніяких дискусій не може бути.
– В Україні нещодавно Президент підписав закон, який передбачає вивішування 9 травня червоного прапора поруч із державним. Чи є цей крок послідовним у нинішніх історичних реаліях?
– Ні, це не дуже логічно. Але все ж треба спробувати зрозуміти, чому Президент погодився на це. Якщо Янукович вважає, що його електорат складається з людей, які мають трохи відмінні від більшості погляди, з людей, яким такий крок до вподоби, тоді виходить, що він задовольнив їхні вподобання. А може, це певна гра у дуеті з російською владою. Виходить, що у цьому рішенні може не бути логіки, але воно виявиться ефективним для його режиму. На мою думку, безперечно, це рішення жахливе, руйнівне. Воно суттєво гальмує процес самоідентифікації українців. І точно не сприятиме мирові і порозумінню.
– Як Ви вважаєте, як історики мають діяти, коли їм доводиться описувати гострі, суперечливі моменти історії своєї країни?
– Це дуже складне запитання. Понад 10 років тому цій темі приділили ціле засідання Міжнародного історичного комітету. Тоді обговорювалося, що потрібно історикові, щоб належно розповісти про справді жахливі моменти, і як йому бути, коли треба розказати щось, про що насправді не хочеться навіть згадувати. Насправді історикові важливо знати факти, якомога більше фактів. Уникати зарозумілості, з якою історики люблять твердити про свою об’єктивність. Ми можемо бути відвертими, чесними, але аж ніяк не об’єктивними, це Божа прерогатива. Завжди треба добре розуміти, що погляд історика багато в чому залежить від його ідеології та особистого розуміння ситуації. Історик повинен розтлумачувати результати своєї роботи, розповідати при цьому також про методи, якими він послуговувався для історичної розвідки, і не приховуювати повсякчас своїх власних поглядів. Так, в історичній науці має бути достатньо свободи, але не менше має бути відповідальності.
…Нині ми маємо таку собі незавершену ідентичність. І саме з цієї причини ми ведемося на спекуляції, до яких вдаються політики в цьому плані
– За нового керівництва Міністерства освіти й науки України на державному рівні дуже багато почали говорити про потребу у виробленні спільного з Росією підходу до деяких історичних періодів. Чи це в принципі можливо — виробити спільний підхід до історії, особливо без шкоди для однієї зі сторін?
…Якщо ви ототожнюєте свою пам’ять із чиєюсь, то ви втрачаєте власну пам’ять і власні спогади… Неможливо створити спільний підхід
– В Україні нещодавно Президент підписав закон, який передбачає вивішування 9 травня червоного прапора поруч із державним. Чи є цей крок послідовним у нинішніх історичних реаліях?
…Це рішення жахливе, руйнівне. Воно суттєво гальмує процес самоідентифікації українців. І точно не сприятиме мирові і порозумінню
– Як Ви вважаєте, як історики мають діяти, коли їм доводиться описувати гострі, суперечливі моменти історії своєї країни?
…В історичній науці має бути достатньо свободи, але не менше має бути відповідальності
…Нині ми маємо таку собі незавершену ідентичність. І саме з цієї причини ми ведемося на спекуляції, до яких вдаються політики в цьому плані